УНП » ПИТАННЯ - ВІДПОВІДЬ
Звертаємо Вашу увагу на те, що поставлене запитання має бути в межах повноважень і завдань Української нотаріальної палати.
Зверніть увагу на поля, позначені значком *. Вони обов'язкові для заповнення.
Поставлене питання з'явиться на сайті не одразу, а після того, як ми на нього відповімо. Будь ласка, поверніться невдовзі на цю сторінку.
Переконайтеся, що подібного запитання не було в попередніх запитах.
Дякуємо, завжди раді допомогти!
Ч.6 ст.29 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначає, що місцем проживання визнається адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживала строком понад шість місяців на рік.
Ч. 3 ст. 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем.
Після аналізу зазначених правових норм, вважаю, що у тому випадку, коли у наданій сільською радою довідці зазначено, що особи (спадкоємці) зареєстровані, але не проживали постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то вже існує протиріччя і зазначений факт необхідно розглядати в суді.
Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Згідно п.2 ПОРЯДКУ ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затв. Постановою КМУ 22.08.2007 за №1064 - Державний реєстр актів цивільного стану громадян - єдина комп'ютерна база даних про акти цивільного стану, внесені до них зміни і доповнення, видачу свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану та витягів з Реєстру.
П. 3.4 Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердж. Наказом МЮ України 24 липня 2008 р. N 1269/5, передбачено, що повні витяги з Реєстру видаються (надсилаються) разом із ксерокопіями паперових носіїв відповідних актових записів цивільного стану. При надходженні запитів юридичних осіб до відділу реєстрації актів цивільного стану не за місцем зберігання паперового носія актового запису цивільного стану реєстратор видає повний витяг з Реєстру лише після витребування та отримання ксерокопії паперового носія актового запису цивільного стану, яка додається до витягу.
У повному витязі з Реєстру щодо актового запису зазначаються всі відомості про певний вид актового запису, які містяться в Реєстрі на момент формування витягу з переліком у хронологічному порядку всіх унесених змін, доповнень та іншої інформації, а також відомості про всі видані свідоцтва. Відповідно до п.212 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України - доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану; копії актових записів; записи в паспортах про другого з подружжя; копії рішень суду, що набрали законні сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Тому, як на мій погляд, до внесення відповідних змін в Інструкцію, Ви маєте право запитувати повні витяги, але вони повинні бути Вам надані разом із копіями актових записів. Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Відповідно до ст. 13 Закону України „Про нотаріат” кількість посад стажистів нотаріусів щороку визначається Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі за погодженням з Міністерством юстиції України, але у який саме строк визначається зазначена кількість законом не оговорюється.
Кандидатура керівника стажування - приватного нотаріуса визначається наказом Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління юстиції) за попередньою письмовою згодою нотаріуса, за умови Керівником стажування може бути державний нотаріус, який має стаж роботи нотаріусом не менше 10 років, до якого не застосовувались дисциплінарні стягнення. Керівником стажування може бути приватний нотаріус за його письмовою згодою на проведення стажування, який має стаж роботи не менше 10 років, робота якого не зупинялась за допущені порушення законодавства. Керівник стажування може одночасно стажувати лише одного стажиста. Керівником стажування не може бути нотаріус - член кваліфікаційної комісії нотаріату, утвореної при управлінні юстиції (далі - кваліфікаційна комісія). заяву на ім'я начальника відповідного управління юстиції, яка підлягає реєстрації в установленому порядку; письмову заяву приватного нотаріуса про згоду бути керівником стажування із документом, який підтверджує наявність у нього вакантної посади стажиста нотаріуса (у разі, якщо особа має намір проходити стажування у приватного нотаріуса); оригінал та копію диплома про вищу юридичну освіту; трудову книжку та/або копію трудової книжки, завірену за місцем роботи; паспорт громадянина України та копію першої, другої сторінок паспорта громадянина України і сторінки, на якій розміщено штамп про реєстрацію місця проживання (перебування) фізичної особи; заповнену особову картку за формою, наведеною у додатку до цього Порядку. Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
наявності вакантної посади стажиста у цього приватного нотаріуса.
Відповідно до пункту 9 Порядку проходження стажування в державній нотаріальній конторі або в нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, та підготовки стажиста до нотаріальної діяльності, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2008 р. N 1094/5, особа, яка має намір пройти стажування, особисто подає секретарю кваліфікаційної комісії такі документи:
оригінал та копію довідки про відсутність судимості (інформація, викладена у довідці, береться до уваги протягом одного місяця);
По – перше: для того, щоб надати відповідь на Ваше питання, необхідно мати інформацію (кому належить будинок, на підставі якого документа, коли помер спадкодавець та інш.).
По – друге: відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна. Згідно п.6.2. зазначеного Положення підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити БТІ. Тобто БТІ відає свідоцтво про право власності фізичним та юридичним особам на нерухоме майно, яке зазначеним особам належить, а не на майно, що належить померлій особі.
Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Відповідно до частини першої статті 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених законом.
Відповідно до частини другої вказаної статті іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до частини третьої вказаної статті спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
З приводу Вашого запитання є роз’яснення Міністерства юстиції України.
Скористайтесь, будь ласка, наступним посиланням:
Спадковий договір підлягає реєстрації в Спадковому реєстрі.
Реєстрація спадкового договору в Реєстрі правочинів непередбачено законом.
Додаткова інформація:
http://www.minjust.gov.ua/0/5010
http://www.informjust.ua/text/474
Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Для відповіді на Ваше питання необхідно з’ясувати: яким чином на Ваше ім’я було видано державний акт про право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок, власником якого є Ваш чоловік або Ваше питання некоректно сформульоване? Або Вам була відведена інша земельна ділянка для будівництва „нового” будинку? Тобто, для того, щоб відповісти на Ваше питання, необхідно отримати повну інформацію та ознайомитися з Вашими документами.
Стосовно ж оформлення права власності на „новий будинок”, то відповідно до п.6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам провадиться оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності. Згідно п.6.2. зазначеного Положення підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити БТІ.
Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Відповідно до Закону України „Про іпотеку”:
іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;
основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Стосовно ж договору позики:
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Обов’язкова нотаріальна форма договору позики – законом не передбачена.
Тому, як на мій погляд, у тому випадку, коли сторони уклали між собою договір позики у простій письмовій формі в присутності нотаріуса та обмінялися розпискою, то виникло дійсне зобов’язання і іпотека буде забезпечувати його виконання. Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Згідно статті 21 Закону України „Про нотаріат” шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Статтею 1172 Цивільного кодекса України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Відповідно до ст. 17 Закону України „Про нотаріат” державна нотаріальна контора є юридичною особою, яка створюється та реєструється у встановленому законом порядку.
Як на мій погляд, то для посвідчення договору про право користування чужою земельною ділянкою для будівництва та експлуатації на ній побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (договору про встановлення суперфіцію) нотаріус витребує:
державний акт про право власності на земельну ділянку; план (схему) земельної ділянки, яким встановлено місце розташування та межі земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі; проект відведення земельної ділянки; дозвіл інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю та інші дозволи на будівництво.
Стосовно ж другого запитання, то 11.11.2008 за №19-32/91 Міністерством юстиції України надавалося роз’яснення стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельній ділянці, право власності на яке підлягає державній реєстрації. В розділі IV цього роз’яснення зазначено:
„ 1. Автозаправна станція.
Законодавчі акти не містять визначення автозаправної станції, лише Законом України "Про автомобільні дороги" передбачено, що автозаправна станція є об'єктом дорожнього сервісу (стаття 1).
Водночас таке визначення існує в Інструкції щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженої наказом Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 6 грудня 2005 року № 376 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції 20 березня 2006 року за № 291/12165) (далі - Інструкція).
Так, автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту
(мототранспорту).
На території автозаправної станції дозволяється розміщувати будинки і приміщення: операторської, адміністрації, котельні, приймання їжі, служби охорони, санітарних вузлів, комор для спецодягу, інструменту, запасних деталей, приладів та обладнання. На території автозаправних комплексів дозволяється розміщувати будинки, приміщення сервісного обслуговування пасажирів, водіїв і їх транспортних засобів: підприємства роздрібної торгівлі з продажу супутніх товарів, кафе (без літніх майданчиків), санітарні вузли, пости технічного обслуговування і мийки автомобілів (пункти 1.2. та 3.1. Інструкції).
Виходячи з цих положень та природи автозаправної станції, вона не може існувати без землі та має значення і цінність у її місцезнаходженні.
Крім того, Закон України "Про автомобільні дороги" використовує конструкцію слів "будівництво автозаправних станцій" (стаття 37), що є, на нашу думку, побічною ознакою нерухомого майна.
Таким чином, автозаправна станція є нерухомим майном. Але, при державній реєстрації прав власності на автозаправну станцію, слід ураховувати, що за ЦК, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Тобто, враховуючи, що автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту), вона є складною річчю.
Таку позицію поділяють і науковці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького, які у висновку зазначають, що, незаважаючи на свою "комплектність", автозаправна станція є єдиним об'єктом.*
Отже, у цьому випадку, підлягає державній реєстрації Право власності на складну річ - автозаправну станцію, а у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно інформація про складові автозаправної станції, зокрема, будинки, споруди тощо, зазначається у розділі 4 опис нерухомого майна*'...
Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Статтею 13 Закону України «Про нотаріат» чітко передбачено, яка особа може бути стажистом нотаріуса.
Стажистом нотаріуса може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, володіє державною мовою.
Не може бути стажистом нотаріуса особа, яка має судимість, а також особа, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Стажист нотаріуса не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час.
Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Якщо в основній довіреності передбачено можливість передоручення, то нотаріус має право посвідчити довіреність в порядку передоручення.
Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Для того, щоб посвідчити договір відчуження об’єкту незавершеного будівництва, зазначений об’єкт необхідно зареєструвати в реєстрі прав власності на нерухоме майно. Пропоную ознайомитися з листом Міністерства юстиції України стосовно зазначеної реєстрації:
|
МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ Україна, 01001, м. Київ вул. Городецького, 13 Тел.: (38-044) 279-66-64 Факс: (38-044) 278-37-23 10.05.2006 року № 19-32/1 На № _____________________ |
Начальнику Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальникам обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції копія: Всеукраїнська асоціація фахівців з питань реєстрації прав на нерухомість та технічної інвентаризації нерухомості 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 74 б, офіс 12 |
Міністерство юстиції у зв’язку зі змінами, внесеними до статті 331 Цивільного кодексу України, просить довести до відома бюро технічної інвентаризації інформацію стосовно порядку державної реєстрації прав власності на об’єкти незавершеного будівництва.
Частиною третьою статті 331 Цивільного кодексу України визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об’єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об’єкта незавершеного будівництва.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» визначає засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав.
Згідно з вимогами Закону до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації (пункт 5 Прикінцевих положень цього Закону).
Бюро технічної інвентаризації проводять державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно згідно із вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445), на підставі документів, що визначені цим Тимчасовим положенням.
Документом, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій», є наданий інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на виконання будівельних робіт.
З метою недопущення порушення норм законодавства при здійсненні реєстрації прав власності на об’єкти незавершеного будівництва до бюро технічної інвентаризації обов’язково слід подавати дозвіл на виконання будівельних робіт.Цей документ видається, зокрема, на підставі проектної документації, що включає в себе також кошторис будівництва.
Враховуючи вищенаведене та зважаючи на те, що реєстратор у своїх діях керується виключно чинним законодавством України, для реєстрації прав власності на об’єкти незавершеного будівництва, крім документів визначених Тимчасовим положенням, необхідно подавати також:
1) державний акт на право власності або постійного користування земельною ділянкою, що посвідчує право власності або постійного користування земельною ділянкою юридичною чи фізичною особою, виданий в установленому порядку або договір оренди земельної ділянки;
2) проектно-кошторисну документацію. При цьому зауважуємо, що у реєстраційній справі залишаються копії тих матеріалів проектно-кошторисної документації, що є необхідними для ідентифікації об’єкта незавершеного будівництва та прийняття реєстратором рішення про державну реєстрацію об’єкта незавершеного будівництва, зокрема, коротка характеристика об’єкта незавершеного будівництва (будови) та його склад, відомості про черговість будівництва та пускові комплекси, а також перелік будинків та споруд, що проектуються у складі комплексу. Ця інформація зазначається у проектній документації згідно з вимогами ДБН А.2.2-3-2004 «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва», затверджений наказом Держбуду України від 20 січня 2004 року № 8;
3) дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий в установленому законодавством порядку;
4) опис об’єкта незавершеного будівництва складається при проведенні інвентаризаційних робіт бюро технічної інвентаризації;
5) документи, які підтверджують виникнення права власності у особи на об’єкт незавершеного будівництва, зокрема:
якщо будівництво ведеться особою, яка має стати власником цього об’єкта після закінчення його будівництва, то для реєстрації подаються вищеперелічені документи;
якщо у будівництві бере участь підрядник, для реєстрації подається крім вищеперелічених документів, договір будівельного підряду;
§ якщо у будівництві беруть участь замовник та інвестор, для реєстрації подається крім вищеперелічених документів, договір між замовником та інвестором укладений у встановленому законом порядку.
Якщо об’єкт незавершеного будівництва належить на праві власності двом або більше особам, в заяві про реєстрацію прав власності вказуються відповідні частки кожного із співвласників.
При здійсненні державної реєстрації прав власності на нерухоме майно до Реєстру прав власності на нерухоме майно вносяться наступні записи:
у графі «тип об’єкту» — запис про те, що це є об’єкт незавершеного будівництва;
у графі «адреса об’єкту» — запис про адресу земельної ділянки на якій знаходиться об’єкт незавершеного будівництва, що має відповідати адресі, закріпленій у державному акті на право власності або постійного користування земельною ділянкою або договорі оренди, а також вказується кадастровий номер земельної ділянки;
у графі «підстава виникнення права власності» — запис, в якому зазначається, що такою підставою для первинної реєстрації є державний акт на право власності або постійного користування земельною ділянкою або договір оренди земельної ділянки, договори, що свідчать про підстави виникнення права власності заявника (заявників) на об’єкт незавершеного будівництва або рішення суду.
У разі здійснення наступних трансакцій з нерухомим майном підставою для реєстрації буде, зокрема, рішення суду або договори відчуження об’єкта незавершеного будівництва;
у графі «примітка» — запис, що є достатнім для ідентифікації об’єкта незавершеного будівництва.
Поряд з цим, звертаємо увагу, що свідоцтво про право власності на об’єкт незавершеного будівництва для державної реєстрації цих об’єктів не видається.
Після проведення державної реєстрації прав власності на об’єкт незавершеного будівництва власнику (власникам) або уповноваженій особі видається витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно та витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Заступник Міністра Л. В. Єфіменко
А вже після того, як об’єкт незавершеного будівництва пройшов державну реєстрацію, нотаріусу надається: витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також документи, на підставі яких проведена державна реєстрація об’єкту, тобто державний акт на право власності або постійного користування земельною ділянкою, або документи, які підтверджують право оренди чи користування земельною ділянкою; проектно-кошторисну документацію; дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий в установленому законодавством порядку.
Відповідь надана Плугатирьовою В.В., приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) згідно частини першої статті 34 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 34 Цивільного кодексу України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або
батьком дитини.
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного кодексу України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як
підприємця.
Відповідно до частини четвертої вказаної статті повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.
Те, що особа входила до складу засновників товариства з обмеженою відповідальністю, ще не означає, що вона займалася підприємницькою діяльністю.
В Вашому випадку, якщо особа не займалася підприємницькою діяльністю та не перебуває в зареєстрованому шлюбі, то при виході зі складу засновників товариства потрібен дозвіл органу опіки та піклування.
Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
Ознайомтеся, будь ласка, з наступними документами:
1. Лист Міністерства юстиції України від 01 вересня 2005 року № 31-35/1488 щодо порядку оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема приватну нотаріальну діяльність.
З 1 січня 2004 року порядок оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема приватну нотаріальну діяльність, регламентується загальними нормами Закону України від 22.05.2003 «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі-Закон). Спеціального розділу (групи статей), який передбачив би особливості оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність і, зокрема, приватну нотаріальну діяльність, у Законі немає.
Тобто, хоча приватні нотаріуси і належать до окремої групи платників податку, законодавством встановлено, що з початку 2004 року їхні доходи оподатковуються за загальними нормами закону, в т.ч. щодо порядку визначення загального оподатковуваного доходу, ведення книг обліку доходів і витрат, обов'язків декларування та термінів сплати і таке інше.
Згідно пункту 22.2 статті 22 Закону, у разі, якщо норми інших законів чи законодавчих актів містять правила оподаткування доходів фізичних осіб, які суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Згідно підпункту «з» пункту 1.3 статті 1 Закону, доходом з джерелом його походження з України визначено будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, зокрема у вигляді доходів від здійснення незалежної професійної діяльності на території України.
Доходи платників податку, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність - це сума коштів, що сплачується за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового і технічного характеру. Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року (пункт 4.1 статті 4 Закону).
Статтею 3 Закону України від 02.09.1993 «Про нотаріат» визначено, що нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств і організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім тієї, яка передбачена абзацом другим статті 4 цього Закону (складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру), а також викладацької, наукової у вільний від роботи час.
Згідно статті 32 цього Закону, з доходу приватного нотаріуса справляється податок за ставками, встановленими чинним законодавством України.
Одночасно цим Законом та іншими нормативно-правовими актами встановлено інші вимоги і обов'язкові умови щодо організації роботи приватного нотаріуса. Так, згідно статті 25 Закону України «Про нотаріат», приватний нотаріус повинен мати своє робоче місце в межах нотаріального округу, а відповідно до статті 52 цього Закону - використовувати у своїй роботі реєстри для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальні свідоцтва та посвідчувальні написи на правочинах і нотаріально засвідчувальних документах за встановленими формами.
Відповідно до Положення про вимоги до робочого місця приватного нотаріуса та здійснення контролю за їх дотриманням, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.06,1998 № 36/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.06.1998 за № 376/2816, приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, має складатися із двох і більше кімнат, належати нотаріусу на праві власності або бути орендованим. Це приміщення має бути забезпечене сейфом для зберігання печаток, штампів, спеціальних бланків та металевими шафами для зберігання архіву.
Приміщення має бути підключено до засобів охоронної та пожежної сигналізації, на вікнах мають встановлюватися грати. Робоче місце нотаріуса повинно бути обладнане комп'ютерною та оргтехнікою, телефоном.
Крім того, при вчиненні нотаріальних дій (посвідченні та реєстрації правочинів видачі свідоцтв про право на спадщину, накладенні заборони відчуження майна тощо) нотаріуси зобов'язані вносити відповідну інформацію та отримувати витяги з Державних та Єдиних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, що передбачено відповідними нормативно-правовими актами і пов'язано з певними витратами. Крім того, робота нотаріуса пов'язана з постійним документообігом та використанням спеціальних бланків. Статтею 28 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що приватний нотаріус зобов'язаний укласти з органом страхування договір службового страхування або внести на спеціальний рахунок у банківську установу страхову заставу.
Підтримання належного професійного рівня нотаріуса (статті 5, 6 Закону України «Про нотаріат») потребує систематичної участі його в заходах по підвищенню кваліфікації, що проводяться Міністерством юстиції України та регіональними управліннями юстиції, а також придбання офіційних видань, рекомендованих Мін'юстом України, іншої юридичної літератури.
З огляду на викладене, Міністерство юстиції України вважає, що вищезазначені та інші обов'язкові витрати приватних нотаріусів, пов'язані з організацією їх роботи, випливають з вимог чинного законодавства і повинні бути відображені у його податковому обліку відповідно до вимог пункту 1.9 статті 19 Закону. Сподіваюсь па розуміння і підтримку.
Заступник Міністра
Л.В.Єфименко
2. Лист Міністерства юстиції України від 02.02.2006 року №31-35/20 (на додаток до листа від 01.09.2005 року за №31-35/1488), щодо порядку оподаткування доходів фізичних осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема, приватну нотаріальну.
На додаток до листа Міністерства юстиції від 01.09.05 № 3 1-35/1488, з метою встановлення єдиного переліку витрат, пов'язаних з організацією роботи приватних нотаріусів слід зазначити наступне.
З 1 січня 2004 року порядок оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі тих, які здійснюють незалежну професійну діяльність, зокрема приватну нотаріальну діяльність, регламентується загальними нормами Закону України від 22.05.2003 "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон). Спеціального розділу (групи статей), який передбачив би особливості оподаткування доходів осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність і, зокрема, приватну нотаріальну діяльність, у Законі немає.
Хоча приватні нотаріуси і належать до окремої групи платників податку, їхні доходи оподатковуються за загальними нормами Закону, в т.ч. щодо порядку визначення загального оподатковуваного доходу, ведення книг обліку доходів і витрат, обов'язків декларування та термінів сплати і таке інше.
Доходи платників податку, які здійснюють приватну нотаріальну діяльність - це сума коштів, що сплачується за вчинення нотаріальних дій та надання додаткових послуг правового і технічного характеру. Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних .доходів звітного року (пункт 4.1 статті 4 Закону).
Згідно вимог Закону України „Про нотаріат" організація роботи приватних нотаріусів, як вже зазначалось у попередньому листі Мін'юсту, пов'язана з певними обов'язковими умовами її забезпечення, що регламентовано нормативними правовими актами. Зокрема, нотаріус повинен мати робоче місце, використовувати у своїй роботи реєстри для. реєстрації нотаріальних дій та бланки нотаріально засвідчуваних документах за встановленими формами.
У зв'язку з викладеним, необхідно при оподаткуванні доходів приватних нотаріусів за звітний податковий період враховувати документально підтверджені обов'язкові витрати, що пов'язані з організацією їх роботи: § користування приміщенням (оренда плата, платежі ва надання комунальних послуг та інших обов'язкові платежі), яке є робочим місцем приватного нотаріус (ст.25 Закону України „Про нотаріат");
§ користування телефонним зв'язком; § одержання спеціальних бланків нотаріальних документів, книг обліку т реєстрів, необхідних у роботі нотаріуса; § виготовлення печаток та штампів, а також їх заміна (ст.26 Закону Україні „Про нотаріат");
§ укладання договору службового страхування або внесення страхової застави (ст.28 Закону України „Про нотаріат");
§ придбання канцелярських приладь; § оплата інформаційно-технічних, послуг щодо користування Державними реєстрами, що діють в системі нотаріату; § модернізація та обслуговування комп'ютерної та копіювальної техніки, придбання комплектів картриджів; § оплата праці найманих працівників за трудовими угодами; § сплата нотаріусами внесків до Пенсійного фонду, в тому числі на користь найманих працівників, та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; § придбання офіційних видань, рекомендованих Міністерством юстиції, проходження навчання по підвищенню професійного рівня; § використання електронної бази законодавства. Вказані витрати приватних нотаріусів, пов'язані з організацією їх роботи, є необхідними для забезпечення законності та професійності їх діяльності та випливають з вимог чинного законодавства і повинні бути відображені у його податковому обліку відповідно до вимог пункту 19.1 статті 19 Закону. При цьому, понесені витрати враховуються за звітний податковий період (рік) та не переносяться на наступний звітний податковий період (рік). З повагою,
Заступник Міністра
Л.В.Єфіменко
Відповідно до пункту 154 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення.
Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, в державному нотаріальному архіві.
Повідомлення особи, яка видала довіреність, представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про скасування довіреності може бути оформлено нотаріусом за правилами пункту 275 цієї Інструкції шляхом передавання відповідної заяви.
Відповідь Вам була вже надана, а також відправлена на електронну адресу.
Відповідно до пункту 19 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідченні правочинів нотаріусом у текстах правочинів зазначаються: для фізичних осіб - ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, для юридичних осіб - ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. На підтвердження наявності ідентифікаційного номера (коду) нотаріусу подається відповідна, завірена уповноваженою особою, довідка або (витяг), фотокопія якої(го) долучається до примірника правочину, який залишається у справах нотаріуса. Особи віком до 16 років здебільшого не отримують доходів та не підпадають під визначення платників податків. Отже, до Державного реєстру включаються відомості тільки про тих малолітніх або неповнолітніх осіб, які мають об’єкти оподаткування і зобов’язані сплачувати податки. Реєстрація у Державному реєстрі малолітньої або неповнолітньої особи може бути здійснена на підставі облікової картки за формою №1ДР, поданої до податкового органу та підписаної такою особою або її батьками, усиновителями або опікунами. У разі, якщо дитина не має обов’язків по сплаті податків, не отримує доходів, що підлягають оподаткуванню, та не підпадає під визначення платника податків, підстав для включення відомостей про неї до Державного реєстру та присвоєння їй ідентифікаційного номера не має. При цьому примусово чи без подання належно оформленої і підписаної облікової картки за формою №1ДР не можуть бути включені відомості про дитину до Державного реєстру та здійснено присвоєння їй індивідуального ідентифікаційного номера платника податків. Якщо ж дитина через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, то після досягнення нею 16-річного віку та отримання паспорта громадянина України, питання про унесення до її паспорта відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера може бути вирішено згідно із Порядком унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов’язкових платежів затверджено спільним наказом ДПА України і МВС України від 19.10.2004 №602/1226 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.10.2004 за №1345/9944. Якщо ж дитина через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, то після досягнення нею 16-річного віку та отримання паспорта громадянина України, питання про унесення до її паспорта відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера може бути вирішено згідно із Порядком. Присвоєння ідентифікаційних номерів неповнолітнім особам здійснюється відповідно до пп.2.3 Положення про картку фізичної особи – платника податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 27.01.98р №43 (зі змінами) та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 лютого 1998 року за №124/2564. Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
В даному випадку, якщо приватизація відбувалася в межах встановлених норм, відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 15.09.1992 № 56, то квартира є особистою приватною власністю.
Відповідь надана Шапченко Марією Іванівною, членом комісії з аналізу, методології та прогнозування нотаріальної практики Української нотаріальної палати, завідувачкою шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори.
